Меню
ПРО
ПРОЕКТ
Волинськi барбакани


Проєкт «Волинські барбакани» реалізується в рамках партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду.

Інші партнери:

  • Державне агентство розвитку туризму України
  • ТОВ «Княжий Острог»
  • ГО «ОстАрт»
  • ГО «Мануфактура креативних індустрій»

При укладанні туристичного маршруту в проєкті використано наявні брами та барбакани на території Великої Волині, що включає в себе Волинську, Рівненську, частково Львівську, Хмельницьку, Тернопільську та Житомирську області.

У Львівській, Житомирській і Тернопільській частині Волині барбаканів до нашого часу не збереглося. Саме тому в проекті використовуються надбрамні вежі в Луцьку (замкова брама), Олиці (Луцька брама міста Олика), Дубно (Луцька брама міста Дубно), Острозі (Луцька і Татарські брами міста Острога), с. Межиріч (Заславська брама), Старокостянтинів (замкова брама) та віртуально відтворена Острозька брама м. Рівного, яка ще в давнину стала гербом міста.

Україна завжди була в європейському контексті. Завдяки використанню досягнень європейських архітекторів на території України, в Середньовіччі з’являється європейський тип замків – донжон. Пізніше замки і міста обводяться муром, а в’їзди підсилюються таким оборонними спорудами, як брами з вежами над ними та передбрамними прибудовами, які отримали ще одну назву - барбакани.


Барбакан - це в’їзна брама до міста чи замку, яка має оборонну передбрамну добудову у вигляді круглої чи квадратної у плані вежі або муру з брамою. Для того, щоб потрапити в місто, треба було пройти через дві брами нижньої частини барбакану – зовнішню і внутрішню. Хоч назва проекту і звучить «Волинські барбакани», проте сам термін «барбакан» є дещо неврегульованим.

Оборонні споруди, які прикривали підступи до воріт, могли мати різні форми. Оскільки в багатьох країнах велику популярність мали напівкруглі в плані побудови, то здебільшого за ними і закріпилася назва «барбакан».

Однак, наприклад, в Італії такий термін взагалі не був відомий – там всі споруди з брамами називали «равелінами», тобто так, як у нас називають тільки трикутні зовнішні споруди вже бастіонної епохи. В оригіналі ж равеліни – це і були барбакани. Таку назву вони мали, ймовірно, через те, що заставляти нападників обходити перешкоду і закручували шлях, не даючи їм прямо атакувати головні ворота.

В Італії чотирикутні равеліни (по суті – барбакани) зустрічаються дуже часто.

Частина істориків архітектури схильні вважати, що навіть барбакани Острога і Дубна логічніше було б називати вежами або баштами. Вони були побудовані тими, хто вже був знайомий з деякими особливостями бастіонної фортифікації, тому що барбакан у своїй основі передбачає окремо стоячу оборонну споруду, винесену за межі мурів.

Тому в князівстві Острозькому витворився свій оригінальний тип оборонних споруд, який не можна віднести до жодного з означених вище варіантів.

Тут в одному приміщенні поєдналися і міська брама, і передбрамне укріплення. У випадку Острога і Дубна – це все ж одна вежа, яку висунули назовні, і в них є й особливість – наявність бічних виступів у лицьовій частині.

Вони дуже схожі на орільйони ранніх бастіонів. Ці виступи робили для того, щоб убезпечити фланки. В баштах таке застосовували вкрай рідко. Здебільшого, це вже бастіонна особливість.

Оскільки термін «равелін» в Україні не набув великого поширення (в основному надбрамні споруди називали «баштами», «вежами» чи «барбаканами»), а «вежі» та «башти» не відображали того, на що ми хотіли вказати, тому в проєкті було вирішено використовувати термін «барбакани».

Острозька брама Рівного, XVII ст.

Острозька брама не збереглася до наших днів. Сьогодні шляхом накладання старих мап на сучасні визначено місце знаходження брами.

На гербах міста Рівного ми бачимо зображення Острозької брами починаючи з XVIII століття. Опираючись на інші барбакани, ми змогли відтворити браму Рівного у віртуальному просторі. Тепер турист зможе встановити собі на смартфон додаток, за допомогою якого на місці реального розташування пам’ятки побачити, як вона виглядала в час свого функціонування.

Невідомо, коли була побудована Острозька брама Рівного. Про неї як кам’яну споруду є згадки в інвентарях міста XVIІІ століття. Ймовірно, її побудовою займався князь Олександр Острозький, який вибрав місто Рівне як одну зі своїх резиденцій і, швидше за все, здобув йому магдебурзьке право. Звісно, брама існувала і раніше, але вона була дерев’яною, як і саме місто та замок князів Острозьких.

Коли Олександр отримав від батька Василя-Костянтина Острозького м. Рівне, йому потрібно було укріпити місто від нападів і додати своїй резиденції статусності. Тут були збудовані дві кам’яні вежі – Острозька і Клеванська (інші їхні назви Дубенська та Луцька). Північна ж лишилася дерев’яною.

Коли місто потрапило у підпорядкування Російської імперії, місцеві адміністрації виробили герб місту у вигляді трьох об’єднаних брам, основною з яких стала Острозька. Можливо, місто мало подібний герб і під час перебування в Речі Посполитій, але такого зображення ми не зустрічали (відомо, що раніше місто використовувало у своєму гербі родові знаки князів Острозьких та Замойських).

На гербі XVIІІ ст. ми бачимо Острозьку браму в центрі композиції. Вона прямокутна, має арковий проїзд, обрамлений рустом. Зверху видно вікно, по боках якого знаходяться дві бійниці. Завершується вежа карнизом і бойовими зубцями, над якими видніється дах, можливо, покритий черепицею. Саму вежу розібрали в середині ХІХ століття, коли будували через місто Києво-Брестське шосе. 

Розміри та параметри Острозької брами ми можемо побачити на плані, який створив у кінці XVIІІ століття архітектор князів Любомирських Якуб Бургіньйон. Ще один план міста Рівного, на якому зображено браму, створили російські чиновники перед тим, як у середині ХІХ ст. в місті мало з’явитися Києво-Брестське шосе. Пропорції та розміри брами однакові, лише видно, що у XVIІІ столітті вежа стояла над самою водою каналу, а через 50 років до води вже було метрів 5-7. 

Наразі це вся інформація про Острозьку браму, яка відома на сьогодні. В процесі відтворення Острозької брами Рівного ми використали всю інформацію, викладену вище, а також орієнтувалися на зовнішній вигляд збережених на сьогодні брам, збудованих князями Острозькими. 

Найближчими до архітектури Острозької брами Рівного були вежі, збудовані в с. Межиріч та м. Старокостянтинові. Обидві мають квадратну форму. Заславська брама в с. Межиріч, як і в Рівному, була вмонтована у земляний вал (в Старокостянтинові від вежі йшов мур).

В процесі реконструкції Острозької брами було використано зовнішній вигляд цих брам. Фасадна частина була взята з брами с. Межиріч, а склепіння – з брами Старокостянтинова. Самі ж внутрішні ворота ми взяли з Межиріцького монастиря, де вони збереглися автентичними з XVI ст. Черепицю було взято із вежі Клеванського замку князів Чарторийських. Характерною особливістю всіх оборонних веж, перед якими була водойма, був підйомний міст. 
 

Луцька брама Острога XVI ст.

Зведена для захисту міста на підходах зі сторони Луцька. Відігравала роль центральної ланки в оборонній системі міста.

Луцька брама складається з двох рівновисоких об'ємів. Об'єм основної, овальної у проєкції частини, винесений за межі оборонного муру міста, поєднується із прямокутним в проєкції перешийком. Бійниці розміщені по периметру споруди таким чином, що не залишалося жодної зони, яка б не прострілювалася оборонцями.

На початку XVIІ ст. було надбудовано аттик з бійницями, автором якого вважається італійський архітектор Якуб Мадлайн. З внутрішнього боку вежі збереглися отвори для несучих балок дерев'яних бойових галерей. Вимурувана з пісковика на вапняковому розчині, кладка армована дерев'яними зв'язками.

В першому ярусі знаходився наскрізний арковий проїзд. В'їзд обрамлений порталом з тесаного каменю. В нижній частині вежі було ще підвальне приміщення, з якого через бійниці можна було відстрілюватися від нападників, що спустилися до рову. На жаль, це приміщення в ХХ столітті було залито бетоном.

Окрім утилітарної функції Луцька брама повинна була демонструвати поважний статус столиці князівства Острозького, що було досягнуто на початку XVII століття використанням архітектурного прийому поєднання вишуканого аттика з суворою міцністю кам’яних стін. Саме цей вдало використаний прийом став найприкметнішим в архітектурному обличчі Острога періоду Ренесансу.

10 листопада 1985 року в Луцькій брамі був відкритий острозький Музей книги і друкарства. Експозиція музею розміщена на трьох поверхах (близько 400 м²). Тут розповідається про історію створення книги та виникнення друкарства, діяльність Івана Федоровича.

Серед рідкісних експонатів найдавніша друкована книга «Декреталій» папи Григорія IX (Париж 1511 р.), глаголичне видання Бревіарія Хорвацького (Венеція 1561 р.), Острозька Біблія Івана Федоровича (1581). В основу експозиції музею покладено книжкову колекцію краєзнавчого музею, започатковану ще в 1909-1912 рр. Братством імені князів Острозьких.

Татарська брама Острога XVI ст.

Була названа відповідно до району міста, заселеного переважно татарами. Захищала в’їзд з боку шляху на Звягель (зараз м. Новоград-Волинський), тому інколи її називають і «Звягельська». За переказами, князь Костянтин Іванович Острозький під час битви під Вишневцем взяв у полон багато татар з родинами й поселив їх за межами міста Острога, і навіть збудував там для них мечеть.

Вежа у плані являє собою поєднання еліпса з прямокутником (обсяг еліпса перевищує обсяг прямокутної частини). Вежа повністю виступала за межі кам'яної оборонної стіни, безпосередньо пов'язаної з її торцевим фасадом, зверненим у бік міста. Таке планове й об'ємне рішення давало можливість максимально збільшити зону фланкувального обстрілу з бійниць.

Складена з каменю пісковика на вапняковому розчині, кладка армована дерев'яними зв'язками. Триярусна – в першому ярусі був наскрізний арковий проїзд. Третій ярус – аттик з бійницями у формі перевернутого замкового отвору; всередині башта на кожному ярусі мала дерев'яні обхідні галереї.

Пам’ятка є унікальним типом укріплених міських воріт, що поєднував функції в’їзної брами та оборонної вежі. Вона була водночас оборонною спорудою та воротами. Первинно була двоярусною, згодом їй надбудували аттик з бійницями, що надало споруді характер цивільної архітектури. Надбудовою аттику займався придворний архітектор князів Острозьких та Заславських Якуб Мадлайн.

На сьогодні вежа виглядає приземкуватою (врослою в землю). Так воно і є, тому що за століття поряд з вежею, що була побудована в низині, йшло життя і поступово рівень землі наростав. Це ускладнилося і після того, як головна дорога на Звягель стала проходити не через вежу, а поряд. Щоб побачити вежу в повному обсязі, якою вона була за часів князів Острозьких, треба зняти мінімум метр землі. Варто зауважити, що в XVI столітті перед вежею ще був рів.

В середині ХІХ століття північна стіна брами завалилася, а відбудовувати її не стали. Лише у 2019 р. на грантові кошти по проєкту «Культурний барбакан» металевою сіткою було відтворено стіну, що впала. Завдяки цьому туристи можуть побачити втрачені форми брами.

Заславська брама Межиріча XVI ст.

Була оборонною брамою-вежею. Вперше вона згадується в 1596 році й слугувала південним в’їздом у місто і була складовою частиною міських фортифікацій Межиріч. В описі міста за 1708 рік знаходиться опис Заславської брами. Разом з валом, сімома баштами й Острозькою брамою, вона становила кільце оборонних укріплень колишнього міста. До брами провадив Заславський міст.

Збудована з каменю пісковику, прямокутна в проєкції. В першому ярусі влаштовано наскрізний арковий проїзд. Збереглася частково, на рівні першого ярусу. Має бійниці у формі перевернутого замкового отвору. Кути порталу обрамлені рустом в ренесансному стилі.

На базі проведених в 1980 році архітекторами інституту «Укрпроектреставрація» А.Новаківським і Л. Дмитровичем архітектурно-археологічних досліджень (ідентичність будівельного матеріалу, системи кладки, бійниць, що використані при перебудові Троїцького монастиря в с. Межиріч) можна віднести пам’ятку до епохи Ренесансу. В процесі пошуку встановлено, що башта була двоярусною, до неї вів підйомний міст, перекинутий через рів. В’їзд знаходився на висоті 2,5 м від сучасного рівня землі. З втратою оборонного значення кладка була розібрана, рів засипаний.

Товщина кам’яних стін на вапняковому розчині коливається від 2,3 м до 2,46 м; висота руїн від 3,35 м до 5,9 м. Стіни споруди збереглись по всьому периметру плану. В середині, в південно-східному куті, сліди від пічки та димоходу.

Поряд з брамою знаходиться «піч Януша» XVII ст. Це все, що залишилося від дерев’яного палацу князя Януша Острозького. Він був збудований в першій половині XVII ст., але вже у 1648 році був спалений козаками Богдана Хмельницького.

Ще в с. Межиріч знаходиться оборонний монастир, в якому церкву збудував ще князь Костянтин Іванович Острозький після перемоги в битві під Оршею 1514 року. Монастир же збудував його внук Януш Острозький, який вже став католиком. Зараз монастир належить до православної церкви Московського патріархату.

Замкова брама Старокостянтинова XVI ст.

Увесь замковий комплекс міста Старокостянтинова був збудований в 90-х роках XVI ст. на місці с. Колищенці. Місто спочатку мало назву Костянтинів в честь засновника князя Василя-Костянтина Острозького, пізніше перейменоване у Старокостянтинів. Під час заснування міста князь Острозький домігся у польського короля статусу Магдебурського права. У місто вело троє воріт: Львівські, Старицькі та Меджибожські. Старицькі розміщувалися на річці Ікопоть, а Меджибожські  — на річці Случ в бік Меджибожа. Перед валом був викопаний рів, який поєднував між собою річки. Кам'яний замок був збудований у місці злиття річок. У західній частині замку замість оборонного муру знаходились господарські будівлі. На території замку знаходиться домова Троїцька церква, збудована з каменю. При будівництві замку особливу увагу було приділено найважливішому компоненту будь-якої оборонної системи – в’їзній брамі.

Завдяки довговічному матеріалу (камінь-вапняк) єдина замкова брама укріплень збереглася донині. В «Інвентарях» щодо неї наведено досить скупі відомості: «Брама мурована, у котрій ворота дерев'яні, подвійні, на цапфах залізних, з куною залізною, колодка з ключем...

При брамі кімната мурована, до неї двері на завісах, піч кахльова зелена, коминок мурований, вікон двоє з блонами (шибками) скляними, віконниці на завісах залізних».

З матеріалів проведеного 1930 р. обстеження дізнаємося, що в той час другий ярус брами досить добре зберігся; будівлю було перекрито чотирисхилим дахом, критим бляхою. «Над брамою стоїть двоповерхова башта..., на другому поверсі з чільного боку два вікна квадратної форми, з внутрішнього – три таких само вікна, у стіні, що праворуч від в’їзду, – два, а в стіні, що ліворуч – одне. На чільній стіні між вікнами й побіч від них – потрійні пілястри тосканського ордера».

Обстеження, проведене наприкінці 60-х років, доповнює відомості про браму замку в Старокостянтинові. Вона квадратна в плані (10,8х10,7 м), первісно двоярусна, повністю зберігся нижній ярус та нижня частина стін верхнього ярусу, даху на будівлі немає.

Проїзд на замкове подвір’я перекрито кам’яним циліндричним склепінням з розпалубками. Приміщення для варти біля бічного фасаду в’їзної брами, про яке згадується в обох цитованих інвентарях, зараз напівзруйноване. Хвіртка для пішоходів розміщувалася на фасадній стіні цього приміщення й дістатися у проїзд, котрий вів на замкове подвір’я, можна було лише пройшовши повз варту. Прямокутна ніша на лицевій поверхні фасаду брами глибиною 16 см, в яку вписано напівциркульну арку проїзду, свідчить про те, що перед в’їзною брамою замку в давнину існував міст з підйомною ланкою, перекинутий через оборонний рів до воріт. На лицевій поверхні мурування над кам’яною аркою проїзду добре видно закладені цеглою отвори, крізь які проходили ланцюги, котрі за допомогою системи блоків підіймали та опускали цю ланку. Місце двох округлих отворів у дерев’яному брусі, горизонтально закладеному в мурування зсередини над кам'яною аркою проїзду, свідчить, що підйомне пристосування знаходилося на другому ярусі в'їзної брами.

Брама замку в Старокостянтинові не мала додаткових захисних елементів (герсів, машикулів над проїздом, стрільниць). Портал, утворений кам’яними пілястрами тосканського ордера з розвинутими базами, який обрамлює арку проїзду, надає головному фасаду в'їзної брами урочистості. Значною мірою позбавляє браму суворості, притаманної оборонним спорудам попереднього періоду.

Відсутність сьогодні типового парадного аттику, який був притаманний всім спорудам князівства Острозького, лише переконує, що він там був у XVII столітті, але пізніше з різних причин був розібраний, а вежу перекрили чотирискатним дахом.

Луцька брама Дубно XVIІ ст.

Розташована на давній дорозі з Дубна до Луцька і була центральною ланкою в системі міських укріплень. Споруда була пов'язана з земляним валом, який захищав місто з найбільш вразливого західного боку. Пердмістя перед Луцькою брамою називалося "Забрама". 

У плані вежа являє собою поєднання невеликого овалу з довгим прямокутником. Торець прямокутної частини був звернений в сторону міста, значна частина бічних стін ховалася за земляним насипом валу. 

Овальна частина виступала за кордон земляного валу, у зв'язку з чим збільшувалася зона флангового обстрілу з вежі. До воріт вів міст, перекинутий через рів з водою. Вежу було збудовано під керівництвом італійського архітектора Якуба Мадлайна на місці старої дерев’яної у 1623 році. 

«Stało się pewne postanowienie z iedney strony miedzy mną Alexandrem z Ostroga Zasławskym* w[oiewodą]** b[racławskim]***, a z drugiey мiedzy panem Jakubem Medleni. Iżiamam dodaćka mienia y wapnaco potrzeba, także y cegły, dotego tatarów do roboty, a pienie dzymam daćpanu Jakubowi narzemieśnika y nawszytką robotę z[łotych] trzytysiace polskich.

A pan Jakub powiniem zmurować basztę z brąmą z przyjazdu od Lucka, ktorama bydźsama w sobie wewnątrz szeroka łokci trzynaście, a  wzdłuż łokcia dwadzieścia y ieden, mur w fundamentach bydź hruby pułpiętałokcia i ma mi  wystawić wszystkim, na kratę do zapuszczania masażu robić.

Ja Zaś Teraz zaraz powinnam mu dać z[łotych] tysiąc, a drug ąratę na ś[więty] Jan przyszły z[łotych] tysiąc, a  trzeci tysiąc po tym zaś. I  natosmy miedzy sięda lite intercyzę. Dat[um] w Dubnie d[ie] 24 april[i]s 1623. Pan Jakub Medlenі ręką swą m[anu] p[ropriae]»

Під вежею був підвал, в першому ярусі був наскрізний арковий проїзд. Два нижніх яруси складені з каменю пісковика, верхній, добудований у XVIII ст. – цегляний. Товщина стін поярусно зменшується, внаслідок чого всередині утворюються уступи кам'яної кладки, що служили підставою для несучих конструкцій дерев'яних обхідних галерей, які були розташовані біля бійниць другого, а пізніше –  і третього ярусів. Кладка вежі по периметру на декількох рівнях армована дерев'яними зв'язками діаметром 17-19 см. Перекриття плоскі по дерев'яних кроквах.

У 1785 р. під час ремонтних робіт закладено проїзд і добудовано третій ярус. Під час добудови зубці аттику над другим ярусом були знищені. Луцька брама перебудовувалася князем Михайлом Любомирським для потреб зібрань масонської ложі "досконала таємниця".

У період Радянського Союзу була проведена реставрація воріт, але її якість була не найкращою. Над третім ярусом надбудували гіпотетично відтворений аттик, який був над другим ярусом.

Над аркою воріт знаходилася меморіальна плита XVIII століття з написом «Ці ворота відновлені в 1785 році», а після радянської реставрації (1967 р.) прямо поверх автентичного напису було вирізано новий: «Реставровано в честь 50-річчя Великого Жовтня». 

В роки Другої Світової війни Луцька брама Дубно слугувала німецькою в'язницею.

Луцькі ворота – рідкісний різновид невеликого барбакану, що з'єднує функції міських воріт і оборонної вежі. Такі, крім Волині, ніде в Україні більше не зустрічаються. Пам'ятник є унікальним твором оборонної архітектури XVІI ст.

Луцька брама Олики XVII ст.

Брама збудована, фактично, у давньому передмісті Олики – Залісочому. Це фрагмент міських укріплень, до складу яких входили земляні вали та троє воріт – Метеленські, Заворотські (Дубенські), Залісоцькі (Луцькі). Всі вони відтворені на фіксаційному плані кінця XVIII століття. Збереглися лише Луцькі ворота (на Луцькій дорозі).

До кінця ХVIII – початку XIX століття міські укріплення знаходилися в задовільному стані. Такими близько 1840 року описує їх І. Крашевський, а у 1904 році їхні залишки бачив В.Антонович. Пізніше, у 1920 році, М. Орлович міг ще спостерігати двоє міських воріт. Активні дефортифікації міста в XIX столітті призвели до того, що вже на початку наступного століття залишилася лише одна з брам – Залісоцька, відома сьогодні більше як «Луцькі ворота».

Луцька брама була споруджена у 1630-тих роках (хоча існують і інші версії щодо дати будівництва). Зважаючи на архітектурне опорядження брами з бароковим присмаком (зокрема, наявність двох ніш для скульптури на північному фасаді), стає зрозумілим, що вона була збудована не лише як оборонна споруда, а в першу чергу несла в собі репрезентативні функції парадного в’їзду до княжої резиденції. 

Вали та бастіони, які колись примикали до фортечної вежі, у ХІХ столітті були остаточно зриті. Сьогодні на околицях міста можна побачити залишки лише одного фрагменту валу.
Цегляна двоярусна споруда, прямокутна в плані, з арковим проїздом. Другий ярус – частково збережений, на ньому ренесансний аттик, ритм глухої аркади якого побудований на чергуванні напівциркульних і кілевидних арок. Площини ніш декоровані орнаментом, утвореним кольоровими тичками цегляної кладки. Для пам'ятки характерні бійниці у формі переверненої замкової щілини.

На першому ярусі колись розміщувалися механізми для звідного мосту. Отвори від ланцюгів можна побачити у верхній частині східної стіни. Східний і західний фасади декоровані ромбоподібним орнаментом, викладеним з перепаленої цегли. На другому ярусі східного фасаду ще й сьогодні можна побачити залишки геральдичного орла з трубами – герба роду Радивілів, виконаного з алебастру. Князі Радивіли отримали цей герб лише у XVI ст. від імператора Священної Римської імперії Фердинанда І, тому довго не визнавалися княжими родами, які отримали титул спадково.

В цілому споруда оборонної вежі не була тинькованою. Тиньком оздоблювалися лише заглиблення ніш та розподільний карниз.
 

Замкова брама Луцька XIV-XVII ст.

В'їзна вежа  луцького замку - це п'ятиярусна паралелепіпедна споруда. Висота становить 28 м, розмір в плані 11,9×12,05 м. У південній частині розміщені гвинтові сходи, що сполучались з князівським палацом. Від рогу вежі починається стіна Окольного замку. Унизу вежа підпирається потужними контрфорсами, зведені на початку XIX ст., які дещо звужуються доверху. Між ними арковий вхід у замок.

Над входом розташовані два портали з арковим завершенням. Це колишні входи у замок, колись вони закривались підіймальним мостом. Другий ярус вежі має напівциліндричні, а третій та четвертий – хрещаті склепіння. Лише вони порушують загалом симетричну структуру головного фасаду вежі. У середній частині фасаду виступають квадратні зубці, розташовані над проміжним карнизом. Верхній карниз має аркатурний мотив і оперізує вежу по периметру. Під ним знаходяться два отвори.

Аттик має потужні зубці-мерлони  ренесансної форми. Задній фасад вежі, який виходить у замковий двір, має простішу структуру. Центральний прохід має готичне завершення. Середні яруси вежі, за винятком верхнього, мають по одному вікну, обрамлені білокам'яними ренесансними лиштвами.

У 1331 році син Великого князя литовського Гедиміна Любарт одружується із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича Агрипиною й осідає в Луцьку та Володимирі. У 1340 році він став Великим князем. Десь у той час починаються масштабні роботи із реконструкції дерев’яних укріплень.  Так було збудовано перший ярус надбрамної вежі, князівський палац і західну стіну. Це склало перший будівельний період. Хронологічні рамки цього періоду приблизно 1352 – 1366 рр. 

У 1366 р. внаслідок втрати столичного міста Володимира Любарт переносить столицю до Луцька і таким чином остаточно утверджується тут. Одразу ж починаються подальші масштабні роботи із реконструкції укріплень. В'їзна вежа підвищилася на один ярус, над нею влаштували шатровий дах. Більш ніж половину північної стіни замінили цегляними мурами. Те саме стосується східної стіни.

Була закладена Стирова вежа з аналогічними В'їзній контрфорсами на зовнішніх кутах. Всі ці зміни становлять другий будівельний період. Закінчився він у 1385 р. зі смертю Любарта. 

Після смерті Любарта Великим князем стає його син Федір Любартович, а у 1387 р. в Луцьку осідає князь Вітовт. З 1392 р. Луцьке князівство переходить до нього, і в той таки час він стає Великим князем литовським.

На час князювання Вітовта припадає третій будівельний період, який реалізовується у кілька етапів. Загалом наслідком його стало те, що уже весь Верхній замок постав у цеглі: північна стіна і східна домурувалися, а в місці їхнього стику звели Владичу вежу. Всі три вежі накрили ґонтом. Владича вежа на відміну від інших була зведена за один спосіб.

Також на території замку знаходився князівський палац. Як відомо з документів, у середині ХVI ст. на місці старого почалося будівництво нового палацу з використанням італійських архітектурних елементів. Палац був прибудований до в'їзної вежі. 

Вже у  1667 р. В'їзна вежа була надбудована ще одним ярусом із зубцями, реставровано мури між В'їзною та Владичою, в західній половині північного муру над нижнім рядом аркових далекобійних бійниць було влаштовано ряд з чергуванням щілиноподібних та аркових бійниць ближнього бою. 

Від часу побудови замок був резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії – резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.
У XVIII ст. замок застали певні зміни, він остаточно втратив оборонну функцію. Після пожежі 1781 р. місто занепало, а замок вимагав реконструкції, тож староста Юзеф Клеменс Чорторийський почав перебудови. В'їзна вежа Верхнього замку дещо змінила обличчя. Входи, які розташовувалися високо над майданом, було замуровано.

Натомість частину валу забрали й зробили один великий вхід до замку у цоколі вежі. Тобто вхід суттєво понизили. Збудували новий мурований міст зі склепінчастою аркадою. Саму вежу підсилили потужними контрфорсами так, що старі контрфорси частково увійшли до нових. Частково на місці князівського палацу збудували приміщення канцелярії, куди перенесли архівні судові книги із кафедри Івана Богослова, оскільки та згоріла. Ці події та роботи склали шостий будівельний період, який сформував вигляд Верхнього замку таким, який він дійшов до сьогодні.

З переходом Луцьку у підпорядкування Російській імперії замок використовується переважно як архів, житло та пожежна служба. Після пожежі 1845 р. обвуглені мури замку розтягалися на будівельний матеріал. У 1863 р. вийшло «высочайшее повеление» про розібрання вежі та мурів замку на будівельний матеріал. За В'їзну башту на аукціонних торгах дали 373 рублі, і колись величну твердиню Луцька почали розбирати на матеріал. Проте це виявилося не так легко. Адже навіть після стількох століть міцність споруди була досить високою.

Замок розбирався дуже повільно. Знищити вдалося лише частинку муру біля В'їзної вежі, а саму вежу не змогли розібрати навіть частково. Міцність замку врятувала його. Наступного року київська технічна комісія прийшла до висновку, що мури не перебувають в аварійному стані, мало того, їх варто зберегти як історичну пам'ятку.

У 1887 – 1890 рр. було виділено 623 рублі на відновлювальні роботи в замку, проломи у стінах замурували. Однак аттик на вежі розібрали, бо він перебував в аварійному стані. 
В 1921 р. почалися консерваційні роботи в замку, які велися Люблінським консерваторським округом під керівництвом архітектора Ю. Сенницького. В'їзну вежу було зміцнено, виконано залізобетонні перекриття нижніх ярусів вежі.

Вже в радянський період протягом 1960 – 70-х років велися масштабні роботи за проєктами М. Говденка у виконанні О. М. Годованюк. Вежі були укріплені, стіна між В'їзною вежею та канцелярією відновлена, реконструйовано інтер'єри, відновлено між'ярусні перекриття, аттики на вежах, на стінах відновили дерев'яні бойові галереї, всі втрачені елементи укріплень замінено новими так, щоб відтворити колишній вигляд. 
 

Звягель

Король Данило Галицький «...спалив давній Возвяголь», князь Костянтин Іванович Острозький через 250 років  відродив давній Звягель як місто на сучасному місці, сьогодні це Новоград-Волинський.

Фактично це стало головною подією у житті міста XV ст. після отримання К.І.Острозьким 28 червня 1499 р.  маєтка — «имение…именем Звягел(ь) зо всими его приселк(ам)и в повете Киевском што держали первей всего князь Василей, и князь Андрей Семеновичи Звягольские зо всима людьми, к тому имению здавна прислужаючих, и з их службами“. Цей маєток, після вимирання по чоловічій лінії князів Звягельських, знаходився у державній власності.

У  віленському привілею було зазначено, що та шляхта, якій маєтності не були надані (чи підтверджені) великокнязівськими привілеями, а надані князями Звягельськими — мали поступити на службу до К.І.Острозького чи забиратися геть, навіть без компенсації. Ображена звягольська шляхта одразу ж звернулася зі скаргою до нового великого князя, але Сигізмунд Старий лише підтвердив своє надання і зобовязав служити Великому гетьманові литовськлому князю Острозькому.

Всього за три місяця по поверненню  князя з полону, 26 грудня 1507 р. у Мельнику він здобув великокнязівський привілей. У ньому не тільки були підтверджені всі права К.І.Острозького на «імение Звяголь», але «з особливої ласки дозволяємо йому у Звягoлі замок справити і місто садити і торг во всяку неділю мати і ярмарок кожен год на свято св. Дмитра». Саме цим привілеєм офіційно було «зареєстровано» народження Звягеля як міста (на сучасному місці, бо колишнє місто знаходилося трохи в іншій локації) і почалась його розбудова К.І.Острозьким

Привілеєм від 16 листопада 1509 р. Звягель і округа були “навічно” звільнені від “воловщини” (назва на Волині загальнодержавного основного грошового щорічного податку – від одиниці оподаткування: ділянка землі, зорана плугом, запряженим волами).

У 1510 р. 50-річний К.І.Острозький нарешті стає батьком – у нього народився син Ілля. У червні 1511 р. “схизматик” Острозький стає Віленським каштеляном. Відразу, незважаючи на заборону будівництва нових православних церков у самій Литві, – Костянтин Ванович отримує привілей на відродження у Вільне (Вільнюсі) церкви Пресвятої Богородиці, яка побудована в готичному стилі на давньоруському фундаменті. Через місяць він отримує ще один привілей, у якому знов були підтверджені усі його права на всі його маєтки, у т. ч. і на “замок Звягель”.

Замок у місті в ті роки вже активно будувався, адже татари не давали часу зволікати. Більшість українських замків тих часів будувались дерев’яними за традиційним давньоруським фортифікаційним типом — для захисту від татар цього було досить! Звягельський замок почав будувався мурованим. Але Костянтин Острозький встиг закласти мурованим лише фундамент, все інше ще лишалося дерев’яним. Муровані стіни, башти — то вже справа його сина Василя-Костянтина

Перемога під Оршою дозволила К.І.Острозькому знову, отримати від великого князя чергові привілеї на будівництво у ВільнІ (Вільнюсі) двох церков: Троїцької (взамін старої дерев’яної) і Микольської (побудована у готичному стилі, так як і замкова Микольська церква у Звягелі – на фундаменті давньоруського типу).

Остріг

Остріг — старовинне місто з насиченою історією та унікальними пам’ятками архітектури. Знахідки, виявлені при археологічних дослідженнях, засвідчують, що територія теперішнього міста була заселена ще в 4–3 тисячолітті до н.е., потужним воно було і в давньослов’янський час. Острог вперше згадується 1100 році. Вже у XIV – XVII ст. він був столицею князівства Острозького, яке являло собою державне утворення з обмеженим суверенітетом. 

Місто майже три століття було резиденцією князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів та визначних національних провідників. Навіть після згасання прямих нащадків роду князів Острозьких, родинний герб продовжував виконувати роль герба князівства як певної територіальної одиниці. Так, згідно із заповітом Януша Костянтиновича Острозького, що не мав прямого спадкоємця, Острозька ординація мала перейти до молодшої гілки роду, князів Заславських, а у разі вгасання і цього роду – до рицарів Мальтійського ордену, але разом з тим в ужитку мав залишатися герб князів Острозьких, що продовжував репрезентувати територію ординації (князівства). Згодом ми бачимо герб Острозьких на печатках Любомирських, до яких 1673 р. перейшло володіння Острозькою ординацією, відповідно вони іменували себе «князі на Острогу та Заславі».

Столицею князівства було місто Острог, яке з 70-х рр. ХVI ст. стало найбільшим центром освіти і культури всієї України. У місті потужно розвивалося музичне мистецтво (острозький наспів), були потужними цехи золотарів, зброярів, гончарів і т.д. Приблизно в 1576 р. стараннями князя Василя-Костянтина була заснована перша у східній Європі вища школа, названа сучасниками Академією. Унікальність та оригінальність цього вищого закладу освіти виявилися й у тому, що тут уперше поєдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська. З Острозькою академією пов'язується Ренесанс українського народу. 

На південно-східній околиці історичної частини Острога знаходиться старовинна Замкова гора. Перші дерев’яні укріплення — давньоруське городище ХІ–ХІІ ст., — що знаходились на цьому місці, були знищені татарськими ордами у 1241 р. У середині XIV століття князь Данило Острозький відновлює зруйновані споруди та будує кам’яну Вежу Муровану, що розташована у південно-східній частині Замкового двору на пагорбі. Уперше вона згадується у 1386 р. 

Вежа Мурована — унікальна оборонна споруда середньовічної Волині. Вона належить до типу житлових оборонних башт. Місцями її стіни сягають завтовшки 2,6 м. Колись у нижньому (підвальному) ярусі зберігалися запаси пороху, необхідного для тривалого захисту фортеці, та провіанту; також тут був глибокий колодязь. Підвальний та середній поверхи складаються з чотирьох приміщень, на верхньому були житлові кімнати. На жаль, вежа дійшла до нашого часу вже перебудованою, без верхніх поверхів. У 1797 р. верхній ярус споруди розібрали, аби згодом відбудувати у зміненому та спрощеному вигляді. У 1913–1915 рр. вежу відреставрували для потреб музею силами Братства ім. князів Острозьких.

Нова (Кругла) вежа розміщена у південно-західній частині подвір’я. Свою назву отримала від того, що на час побудови (кінець XVI ст.) вона була найновішою спорудою на Замковій горі. Вежа підсилювала ріг оборонних мурів і була стратегічно вдало розміщена в системі оборони замку. Споруду завершує стрічка навісних бійниць із глухою аркадою, прикрашеною фігурними зубцями. Її захисники могли обстрілювати ворога одночасно майже із сорока бійниць, причому зона обстрілу дорівнювала 270 градусам.

У північній частині Замкової гори стоїть Богоявленський собор. Коли з’явився храм, точно невідомо. За легендою, розпочав будівництво у XV князь Василій Красний, а закінчив його син Костянтин Іванович. Дату 1521 р., вибиту на північній стіні, одні дослідники пов’язують з часом його побудови, інші з пристосуванням храму для оборони: тоді його північна стіна, потовщена та обладнана чотирма бійницями для гармат, стала частиною замкового муру. Після переходу останньої представниці роду князів Острозьких у католицизм, храм був закритий (1636 р.). Церква більше 200 років стояла пусткою і за цей час перетворилася на руїну. Її відновили у 1887–1891 рр. На старих фундаментах звели храм, що повторював давню споруду. Північна, найміцніша стіна старої будівлі була включена до споруди нового храму. Але при відбудові були зроблені й певні зміни і на сьогодні храм практично став пам’яткої архітектури ХІХ ст. з елементами XVІ ст. 

У місті також збереглися зведені у XVІ ст. Луцька і Татарська надбрамні вежі. Внаслідок того, що башти виконували одні і ті ж самі функції — оборонної башти і міської брами — вони дуже подібні. Татарська збереглася гірше, втрачена значна частина округлої частини будівлі. Вона була названа відповідно до району міста, заселеного переважно татарами. Захищала в’їзд з боку шляху на Звягель (зараз м. Новоград-Волинський). Пам’ятка є унікальним типом укріплених міських воріт, що поєднував функції в’їзної брами та оборонної вежі.

Луцька вежа захищала місто з боку Луцька. Як і Татарська, вона була водночас оборонною спорудою та воротами. Первинно була двоярусною, згодом їй надбудували аттик з бійницями, що надало споруді характер цивільної архітектури. 10 грудня 1985 року в ній відкрився Музей книги та друкарства.